Вона не любила троянд, банальних слів, моря і шуму,
Затерплості сильних, широких, та згорнутих крил,
І натовпу теж не любила. А хтось не любив її суму
І сірих очей з віддзеркаленням чорних вітрил.
Вона так любила дивитись, як лине піском крізь годинник
Сердитий і стомлений час по хвилинах-краплинах згори.
Узимку любила замріяний танець сніжинок,
А влітку – забуті й покинуті тихі двори.
Вона так любила гуляти – і лісом, і полем, і степом.
Чекати любила – і сонця, і снігу, й весни.
І знала, що житиме, доки над нею є небо.
І вірила в диво, в світанок, у долю й у сни.
Вона ще не квапилась жити, хоч знала, що й сонце – не вічне.
Заслухана в музику зір і задивлена в танець води,
Блукала, чекала, кохала і вірила: те, що одвічне,
Завжди буде поряд, як щастя і вітер. Завжди.
Мое почтение 2008-11-02 00:00:00 Replay
Хорошо всё написано. Много чувств, откровенно и по-доброму, понятным языком.Вы молодец Настя, вот только не могу представить, что водку пивом запивать может быть приятным занятием...У вас лучше получается о красивом.С приветом и добрыми пожеланиями!